Сімон Крусе, кореспондент з питань політики безпеки, Есгер Леефойел, фотожурналіст
Дмитро Кулеба ніколи не забуде слова, сказані на зустрічі в Берліні.
Він сидів віч-на-віч з високопоставленими німецькими представниками, і вони йому сказали, що Володимир Путін не становить загрози для України, яку, проте, він бачив дуже чітко.
Він вже чув подібне раніше. Але цього разу, аргументація була настільки дивною, що йому було важко стримувати себе.
«Чесно кажучи, моя щелепа відвисла», – каже Дмитро Кулеба кореспонденту «Берлінгске».
На жаль, небезпідставно.
Через кілька місяців після зустрічі в Берліні найгірші побоювання українців справдилися, коли Володимир Путін направив свої танки, які перетнули кордон із сусідньою країною.
Це стало несподіванкою для багатьох європейських дипломатів, але Дмитро Кулеба не стверджує, що він сам передбачив усі подробиці цієї трагедії.
Водночас, після вторгнення він на власні очі бачив, як європейські політики і досі намагаються зрозуміти наслідки зняття маски Путіна.
«Навіть зараз – коли минуло понад півроку з моменту початку війни – багато хто все ще відмовляється винести необхідні уроки з російської війни на європейській землі», – зазначає міністр закордонних справ у інтерв’ю «Berlingske».
«Я знаю, що для них це може бути боляче. Це потребує зусиль, адже вони виросли в інший час і в іншій політичній культурі. Їм потрібен час, щоб усвідомити, що Росія сьогодні є джерелом зла», – каже Дмитро Кулеба.
Він це знає, бо навіть в Києві у вирішальні години у середовищі непохитного українського президента Зеленського виникли труднощі з усвідомленням цього.
Ми до цього повернемося.
Ми зустрічаємо українського міністра закордонних справ у нічному потягу до Києва, який вирушив з вокзалу польського міста Перемишль.
Залізничне сполучення є рятівним колом для країни, повітряний простір якої досі закрито через війну.
Дмитро Кулеба повертається прямісінько з Праги з чергової зустрічі з міністрами закордонних справ ЄС, яка напевно вплинула на його точку зору.
Країна ЄС Угорщина, наприклад, щойно підписала новий газовий контракт з воюючою Росією. А в Празі країни ЄС не змогли домовитися і закрити питання з видачею туристичних віз для громадян Росії.
Зараз Дмитро Кулеба сидить у своєму купе по дорозі додому, в охоплену війною країну, і тим не менш він вирішує почати з позитивного.
«Я маю почати з подяки країнам ЄС за все, що вони зробили, починаючи з 24 лютого», – він має на увазі день нападу.
«Ми побачили драматичний, я б сказав революційний, розвиток подій з підтримкою, що стосується поставок зброї в Україну», – говорить Кулеба.
Він окремо відзначає низку санкцій ЄС проти Росії та рішення надати Україні статус кандидата на вступ у ЄС, попри віддалені та невизначені перспективи реалізації цього прагнення.
Але саме рішення продовжити видачу туристичних віз громадянам Росії свідчить про те, що багато хто в Європі досі не усвідомлює, що йде війна, вважає він.
«Я не думаю, що хтось з присутніх за столом міністрів закордонних справ сьогодні включить мікрофон і скаже, що у них є надія на Росію. Але деякі з них досі так вважають. Кардинальна зміна лише в тому, що вони не говорять про це вголос», – говорить Кулеба, вказуючи на десятиліття спроб європейської спільноти побудувати торговельні мости з Росією.
«Одна з найбільших ілюзій Європи щодо Росії полягає в тому, що вона думала, що зможе змінити Росію, прийнявши її».
Оптимізм 1989 року?
«Я не збираюся розбиратися в їхніх мотивах. Але кожен, хто пам’ятає 1989, повинен також пам’ятати і 1991, коли Радянський Союз організував криваву бійню, щоб не допустити незалежності Литви».
І ось ми почули слова, які пролунали на зустрічі в Берліні до того, як почалася війна.
На зустрічі йшлося про постачання газу з Росії і газогін під назвою «Північний потік 2», який Німеччина і Росія вирішили спільно побудувати через Балтійське море.
Незважаючи на те, що ще у 2014 році Росія вторглася в Україну та анексувала Кримський півострів.
«Найсмішнішим аргументом, який мені представили: ми повинні побудувати трубопровід, тому що тоді не Росія тиснутиме на нас, а ми тиснутимемо на неї. Чесно кажучи, тоді моя щелепа відвисла», – розповідає Дмитро Кулеба.
Він не думає, що це смішно. Ця історія демонструє тип мислення, який, за його словами, все ще наявний.
«Після 2014 класичний підхід до України з боку Парижа і Берліна полягав у тому, щоб сказати “Шановна Україна, будь ласка, зроби Путіну цю і цю поступку, тому що це допоможе нам переконати його бути конструктивним», – каже Кулеба.
«Це завжди… розлючувало мене, але якщо це занадто різко для міністра закордонних справ, я скажу, що це засмучувало, тому що такі звернення ґрунтувалися на припущенні, що саме Україна повинна йти на якісь поступки».
Міністр закочує очі вгору. На думку Кулеби, це глухий кут.
«Росія сміється над такими аргументами. Росія поважає силу. І це найпринциповіше, що потрібно зрозуміти», – каже український міністр закордонних справ.
Він згадує ситуацію, яка мала місце влітку, коли Німеччина і Канада пішли на компроміс щодо своїх санкцій проти Росії, щоб передати турбіни для російського газопроводу в Балтійському морі.
Тоді російська газова компанія відмовилася прийняти турбіни і в черговий раз відмовилася постачати газ.
«Вони сказали, що не хочуть надати Путіну можливість використовувати аргумент, що сама Європа відповідальна за відключення газу. Але Путін діє зовсім інакше. Зараз Німеччина готується до найгіршої зими», – каже Кулеба.
Такий от тиск Європи на Росію.
Це не єдині ілюзії, що розвіялися з поверненням війни в Європу.
В Україні єдність також пройшла тест на випробування.
Президент України Володимир Зеленський сам розповідав, як Сполучені Штати радили йому залишити Київ у разі російського нападу на українську столицю.
Дмитро Кулеба був одним з тих, хто передавав це послання. За два дні до нападу 24 лютого він мав зустрічі з американським урядом у Вашингтоні.
«Дуже серйозні люди мені говорили: “Передайте, будь ласка, Зеленському, щоб він був готовий у будь-який момент залишити Київ, якщо почнеться війна”. Як дипломат, я передав це послання, хоча я розумів, що Зеленський не послухає», – каже тепер Кулеба.
Чи могла б війна скластися інакше, якби він дослухався до поради?
«Так, якби Президент Зеленський залишив Київ, я думаю, що з 90% ймовірністю ми б втратили столицю. Тому що люди втратили б надію», – каже він:
«У мене ніколи не було сумнівів, що Зеленський залишиться. Я його знаю».
Але далеко не всі наважилися повірити в Україну в перший день війни, коли російські війська семимильними кроками просувалися до столиці. З країни тікали як члени парламенту, так і багатії.
«У першу добу війни в Києві були різні люди, які робили свій вибір. Деякі вибирали, чи залишитися, чи втекти. Інші робили вибір між тим, чи відкрито говорити про вторгнення і засуджувати його, чи мовчати».
Тоді ще вони не знали, в який бік подує вітер?
«Так. Я це бачив. Я це помітив. Були серед них і хороші люди. Деякі досі працюють на своїх посадах. Але це був момент, коли ти опинився перед вибором».
Можливо, саме такі політичні реалії воєнного часу.
Стати на бік того, хто програв у конфлікті, може бути небезпечно, навіть якщо він правий, і це ще одна банальна причина, чому Україна повинна воювати і перемагати, якщо вона хоче заручитися підтримкою зовнішнього світу, вважає український міністр.
«Я розмовляв з іноземним колегою про деякі країни, які підтримують Росію. Він казав, що ми повинні зібрати аргументи і переконати їх. Я йому відповів: “Ні, ми повинні перемогти. Коли ці країни побачать, що ми обов’язково переможемо, вони прийдуть до нас, тому що це буде в їхніх політичних інтересах”», – каже Дмитро Кулеба і додає, – «Війна змінює логіку. Виграти війну звичайною дипломатією не можливо».
Можливо, саме тому Кулебу вже не влаштовують дипломатичні фрази, коли мова йде про поступки Росії.
Він злиться.
Нещодавно він порівняв Європу, залежну від російського газу, з наркоманом, який жадає чергової дози.
Кулеба також звинуватив одну авіакомпанію в тому, що вона заробляє гроші, «просочені українською кров’ю», але потім вибачився за цю заяву.
А нещодавно відкликали посла України в Німеччині, який назвав канцлера Німеччини «ображеною ліверною ковбасою».
Хіба Україна не ризикує відштовхнути союзників такими звинуваченнями?
«Слухайте, ми ведемо війну, і якщо на Твіттері тоді було зазначено помилкову ціну, я заплачу різницю», – каже Кулеба.
«Я дипломат війни».
Тим часом поїзд їде на схід, у бік війни.