Здається, традиційні санкції не завдають шкоди Росії. Існує ризик, що Путін зміцнить свою внутрішню позицію, якщо переконає, що всі внутрішні проблеми, пов’язані з тим, що зовнішній світ об’єднується проти Росії

Пам’ять коротка, коли мова йде про витівки Путіна в країні та за кордоном. Постійно з’являються нові, які привертають увагу. І реакція Заходу стає дедалі рутиннішою та легшою.

Цими днями, сім років тому, загадкові «зелені чоловічки» вторглися до Криму. Ця справа, здається, більш-менш пішла у забуття. Анексія Криму Росією багато хто вважає здійсненим фактом. Звичайний хор «путінферштеєрів» зайнятий виправданнями. У творців міфів є робота.

Чи не слід просто озирнутися назад і згадати, що насправді сталося:

Російський спецназ окупував Крим у формі без розпізнавальних знаків. Це були «зелені чоловічки». Путін заявив, що він до цього ніякого відношення не мав. Але незабаром він відверто похизувався, що це були його збройні сили. І після виведення кримського парламенту з гри та проведення фарсових референдумів Крим був включений до складу Росії.

Шістьма роками раніше Росія вторглася до Грузії. Це сталося відкрито і з виправданням, що грузини напали на села в Південній Осетії, які хотіли відокремитись, щоб приєднатися до Росії.

Атака на Грузію начебто мала відкрити світові очі, але захоплення Криму стало справжнім поворотним пунктом у відносинах між Росією та зовнішнім світом. У випадку з Грузією можна стверджувати, що Грузія грала з вогнем, коли країна прагнула до членства в НАТО. У випадку України такого самого пояснення не існує.

Україна не прагнула членства ані в НАТО, ані в ЄС. Зовнішня політика України ґрунтувалася на нейтралітеті. З ЄС було домовлено про всеосяжну угоду про вільну торгівлю, але як ЄС, так і Україна були дуже обережними, щоб не перешкоджати торговельним інтересам Росії. В останній момент президент України Янукович вирішив відмовитись від угоди з ЄС та приєднатися до Євразійського союзу Росії. Це розлютило багатьох українців та призвело до масштабних демонстрацій у Києві та інших містах. Янукович втік до Москви і був усунений від влади у конституційний спосіб. Але Путін стверджував, що відбувся переворот. І почав діяти.

Дуже швидко відбулося захоплення Криму, яке, схоже, було підготовлене задовго до втечі Януковича. Демонстрації в Києві та усунення президента стали приводом здійснити те, що, мабуть, планувалось давно. Більшість людей змогли це побачити. Згодом.

Захід ввів санкції проти Росії, яку також вигнали з Групи Восьми. У наступні роки НАТО відреагував на цю ситуацію. Війська союзників були розміщені в Польщі та країнах Балтії. Було встановлено цільові витрати НАТО на оборону – знамениті два відсотки, яким занадто мало хто відповідає. І НАТО зміцнило свою готовність відповісти на «гібридну війну», яку ми пережили у зв’язку з анексією Криму: кібервійну, пропаганду тощо. Було розпочато спроби забезпечити вільне судноплавство в Чорному морі, де три країни НАТО є прибережними державами.

Сьогодні Росія посилила хватку над Україною. З материкової частини Росії до Криму побудований міст, що дає змогу замкнути Азовське море. Три українські військові кораблі були захоплені з порушенням міжнародного права. Їхні екіпажі були звільнені лише після більш ніж року жорсткого перебування в російських тюрмах.

Чи дзвонять якісь дзвони? Так, ми чули про ці події протягом багатьох років. Але, здається, це було давно. А війна на сході України зрештою коштувала 14 000 загиблих і сотні тисяч переселенців.

І я навіть не згадую про збиття малайзійського пасажирського літака, щодо якого Росія вперто відкидає накопичений потік доказів.

Важливо, щоб Крим не пішов у забуття.

Здається, традиційні санкції не завдають шкоди Росії. І є ризик, що Путін зміцнить свою позицію всередині країни, якщо переконає, що всі внутрішні проблеми, пов’язані з тим, що зовнішній світ об’єднується проти Росії. Тому настав час переосмислити ефективність санкційної зброї. Потрібно знайти нові ініціативи, які справді зашкодять Путіну та його прихильникам, не завдаючи шкоди простим людям. У цьому контексті, можливо, варто вивчити, чи можна знайти нові шляхи підтримки цивільного населення Росії та опозиції, яка існує проти Путіна. Наприклад, шляхом спрощення шансів для пересічних росіян відвідати Захід.

З огляду на те, що новий уряд США наголошує на міжнародній співпраці, заснованій на правилах, та повазі цінностей, які пов’язують вільні країни світу, є можливість для посилення співпраці Заходу з цих питань. Проблема ЄС полягає в тому, що у багатьох ситуаціях кожен повинен погодитися – і що занадто багато тих, кого Путін купив або засліпив. Але потрібно спробувати.

Уффе Еллеманн-Єнсен – колишній Міністр закордонних справ («Венстре»)